Визволення Дніпропетровської області почалося 8 вересня 1943 р. військами Південно-Західного фронту (з 20.10,43 р. - 3 Український фронт, далі - 3 У.Ф.) під командуванням генерала армії Р.Я. Маліновського. Першими на територію області вийшли 23-й танковий корпус під командуванням Героя Радянського Союзу генерал-лейтенанта бронетанкових військ Ю.Г.Пушкіна та частини 1-го гвардійського механізованого корпусу генерал-лейтенанта І.М. Русіянова. Після тяжких дводобових боїв вони оволоділи 10 вересня райцентрами Межова та Васильківка і залізничним вузлом Чапліне. У наступні дні вели бої за Синельникове, Роздори та інші населені пункти.

Слідом за ними наступали частини 1-ої та 3-ої гвардійських (далі гв.) 6-ої та 12-ої армій (далі "А"). 18.09.1943 р. Москва салютувала визволителям Павлограда, а 22 - Синельникова та Новомосковська. В ці ж дні з'єднання Степового фронту (з 20.10.1943 р. 2-го Українського фронту, далі 2 - У.Ф.) генерала армії І.С. Конєва почали визволення Магдалинівського, Царичанського та Петриківського районів і теж вийшли до Дніпра. 24 вересня 1943 р. були визволені всі населені пункти лівобережної частини області за винятком Амур-Нижньодніпровська, де ворог утримував оборону. Частини 1-ої гв. А. генерал-полковника В.І. Кузнецова крок за кроком долали оборону ворога в районі с. Кільчені, с. Кулебівка та сел. Підгородне, В ніч на 27 вересня частини 20-ї гвардійської, 6, 152, 195-ої стрілецьких дивізій (далі с.д.) визволили Амур-Нижньодніпровськ та ближні до нього населені пункти. Постало питання про визволення правобережноїчастини міста. 152-а та 195-а с.д. отримали завдання переправити за Дніпро окремі розвідгрупи, щоб розвідати сили ворога на правому березі в межах міста. Але всі спроби подолати Дніпро закінчились невдало, крім однієї. Десантна групи 195-ої с.д. під командуванням лейтенанта Р.В. Стародубцева в ніч на 3 жовтня 1943 р. переправилась через Дніпро в районі річкового порту, висадилась на берег і на протязі декількох днів вела бій з ворогом. Більшість членів десантної групи загинули в цьому бою. Спроби форсувати Дніпро в межах міста тимчасово було припинено.

З виходом військ до Дніпра почалась підготовка до його форсування. Першими на території області Дніпро форсували в ніч на 25 вересня частини    7-ої гв.А. (Степовий фронт) генерал-лейтенанта М.С.Шумілова. Рота 72 гв.с.д. лейтенанта Дмитра Васильовича Фартушного (уродженець с. Велика Костромка Апостолівського району, 1910-1946) форсувала Дніпро, захопила перші траншеї ворога і, переслідуючи його, увірвалась в с. Бородаївку Верхньодніпровського району. Фартушний в цих боях був поранений, але продовжував керувати боєм. Одночасно форсували підрозділи 73-ої та 78-ої гв.сд. в районі с. Домоткань того ж району. Виняткову мужність і відвагу при форсуванні проявив командир відділення саперів 78 гв.сд. гв.ст.сержант В.Г. Печенюк (після війни мешкав у м. Дніпропетровську). Тільки в першу ніч він зробив 11 рейсів на дерев'яному плоту, переправляв солдат та боєприпаси, а вдень ставив міни на передньому краї біля плацдарма. В наступні дні на плацдарм були переправлені 213 ст. та  15 гв. ст. дивізії цієї ж армії та окремі частини, артилерійські полки 7-ої А.

Друге місце форсування Дніпра частинами 57А. (14-ої та 58-ої гв. ст. дивізій) було північніше Верхньодніпровська в районі села Пушкарівка. Через деякий час сюди була переправлена 303-я ст. дивізія.

На схід від м. Дніропетровська біля сіл Військове і Вовніги форсували Дніпро частини Південно-Західного фронту. Нижче по течії Дніпра форсувала 333 с.д. 12-ої армії генерал-лейтенанта О.І.Данілова. Десантну групу очолював капітан О. Стрижаченко. Вони захопили плацдарм біля с. Вовніги. Вдень 26 вересня на захоплених плацдармах йшли жорстокі бої. Фашисти прикладали зусиль, щоб скинути десант в Дніпро та не допустити переправи підкріплення. Але плацдарми були утримані. Наступної ночі на ці плацдарми почали переправу основні сили цих дивізій та 35-ої (6 А.), 203-ої (12 А.). В ході боїв обидва плацдарми були об'єднані в один, а 30 вересня почали переправлятися 47-а та 57-а дивізії (6 А.). Переправу через Дніпро забезпечували понтонери 4 і 5-ї понтонно-мостових бригад та 8-го моторизованого понтонно-мостового полку (МПМП). З повітря бойові дії наземних військ підтримували льотчики 17 повітряної армії, якою командував генерал-лейтенанта авіації В.О. Судець (1904-1982 уродженець Амур-Нижньодніпровська). Після війни - маршал авіації. Була зроблена спроба форсувати Дніпро в районі с. Звонецьке Солонянського району частинами           47-ої гв.ст.д., але вона була подавлена артилерією противника з самого початку.

Бойові дії на правобережних плацдармах продовжувалися майже місяць. Першими, з плацдарму Бородаївка - Мішурін Ріг 17 жовтня 1943 р. почали наступ в напрямку на Кривий Ріг частини 7 гв. А., 37 А. та 5-ої гв, танкової армії.

23 жовтня починається наступ з усіх правобережних плацдармів на території Дніпропетровської області. В цей час почалось форсування Дніпра в межах міста Дніпропетровська. На західній околиці міста в районі Сухачівка -Діївка форсувала 152 с.д. полковника П.І. Куліжського (попередній командир -генерал-майор ВЛ. Каруна загинув 02.10.1943 р. під час рекогносцировки місцевості при підготовці до форсування. Похований на меморіальному кладовищі (Дніпропетровськ, Жовтнева площа).

На світанку 25 жовтня почався наступ. Були визволені м. Дніпропетровськ, м. Дніпродзержинськ та цілий ряд населених пунктів області. Після визволення обласного центру фронт просунувся на 50-80 км на південь. Але ще більше 3-х місяців на території області точилися запеклі бої, в ході яких були створені умови для наступу на Криворізько-Апостолівському та Нікопольському напрямках. Ворог прикладав багато зусиль, щоб якомога довше утримувати ці райони. 30 січня 1944 р. частини 8-ої гв. А. генерал-полковника В.І. Чуйкова    (3 У.Ф.) перейшли в наступ і, подолавши добре укріплену оборону ворога, 5-го лютого оволоділи крупним залізничним вузлом та районним центром Апостолове, 6 лютого - визволили м. Марганець.

8 лютого визволили м. Нікополь. В другій половині лютого війська 3 У.Ф. (8 гв. 37, 46 Армії) розпочали ліквідацію Криворізького угрупування ворога, який створив навколо міста шахтарів оборону з декількох ешелонів та підтягнув сюди нові сили. 22 лютого 1944 р. м. Кривий Ріг було визволено, а 29 лютого - визволено останній районний центр сел. Широке, і війська фронту вийшли на рубіж р. Інгулець. 3-го березня почалось форсування Інгульця частинами 8-ої гв.А. і 46 А., були захоплені плацдарми в районі населених пунктів Інгулець - Зелене, з яких 6 березня почався наступ, під час якого 10 березня 1944 р. була визволена вся територія Дніпропетровської області.

За форсування Дніпра та визволення області 553солдат та офіцерів отримали звання Героя Радянського Союзу.