Якщо в Україні і досі пишаються сільським господарством, це не завжди хліборобні досягнення. Племінне конярство принесло нашій країні не меншу відомість. Слава про чистокровних коней, виведених на кінному заводі №65, гриміла колись на весь комуністичний і навіть тоді ще чужорідний капіталістичний світ.

Дніпропетровський кінний завод №65 увійшов в історію конярства не лише як розсадник і постачальник цінних порід коней, але й як приклад чудово організованого конярського господарства. Подібні успіхи стали можливими лише завдяки дружньому, згуртованому та умілому колективу, який і досі ревно підтримує та розвиває добрі традиції, закладені десятки років тому. Висока кваліфікація, відповідальність, спрямованість на вдосконалення — ці якості керівників і спеціалістів заводу дають прекрасні результати, і не лише в конярстві. На кінному заводі №65 налагоджено і тваринництво. Втім, усе це є зараз. І усього цього не було б без 80-річної історії....

Рік 1931. Неспокійна зима. НЕП давно за горами. І розвиток радянського господарства вже не такий стрімкий і фрівольний. ...Партія вимагала колективізації. Народилось поняття -селянин-«одноосібник». Масово створювалися колгоспи. Саме того року, у Покровському районі Дніпропетровської області народжується підприємство, яке згодом змусить пишатися своєю діяльністю усі Республіки Радянського Союзу.

65-ий кінний завод з'явився на економічній карті Радянського союзу 1931 року.   Покровськии район, де розташувалося підприємство, в 30-роках минулого віку вже був зразком колективного ведення господарства. Коней тут розводили не перший рік. Тварин вирощували, щоб забезпечити   

колгоспи. І вже тоді Райком партії зазначив у своїх директивах необхідність створення крупного державного господарства.

Саме завдяки такій радянській раціональності і гострій необхідності у племінному конярстві на початку 1931 року Головне кінне управління СРСР зарахувало до переліку господарств загально радянського значення Дніпропетровський кінний завод під номером 65. А на посаду директора першого  управлінця заводу товариша Донченка.

Перші директори кінного заводу на своїх посадах довго не затримувались.

Згаданий товариш Донченко крісло директора покинув вже у жовтні 1931 року. Наступний, товариш  Рогов дотягнув до кінця того ж року, поступившись у грудні своїм місцем матросу Чорноморського флоту, працівнику цукрового заводу і, безперечно відданому комуністу, товаришу Москаленку. Йому довелося управляти заводом у смутні часи. Через брак коштів розвалювалися приміщення заводу, не вистачало корму для тварин. Гідних спеціалістів або хоча б постійних робітників не вистачало.

Перших коней на Дніпропетровський кінний завод завезли з Кіровоградської і Одеської області - майже 300 голів молодняка невідомої породи. Отже до 1934 року на заводі вирощували лише полукровок. А ті перші, що значились у реєстрі, як кобили високого класу, були насправді або старі, або безплідні. Із культового конезаводу "Восход" теж "люб'язно" постачали чистокровних кобил, які були виведені з рангу через низький скаковий клас.

Годі й казати, яких зусиль коштувало заводу почати самостійно виводити висококровний молодняк, який між іншим за декілька років, уже поповняв ряди елітних коней Червоної армії. А 1939 року ще молодий кінний завод №65 вже отримав свою першу нагороду — диплом за високий відсоток народжуваності лошат.

На самому початку підйому і трудової наснаги кінний завод зустрів початок Великої Вітчизняної. Коли німецькі загарбники наступали, директор Москаленко прийняв рішення про евакуацію господарства до Луганської (тоді Ворошиловградської) області. Евакуація персоналу і чистокровних коней відбулася 19 вересня 1941 року.

Частина коней загинула від хвороб під час переходу. Тварини не впоралися із ожеледицею і змінами умов утримання. Частина поголів'я брала участь у бойових діях. Керовані солдатами Червоної армії загинули майже усі вихованці заводу. У живих залишилося тільки два жеребця: Строитель та Пренс-Оли.

Тільки у вересні 43-го робочий процес відновився з новою силою. Велика працелюбність і відданість своїй роботі повернула і примножила успіхи конезаводу. У 1953 році на Вересневому Пленумі ЦК КПСС вже доповідали про позитивну динаміку розвитку.                                                       

Так починалася історія Дніпропетровського кінного заводу

Перехід у нове тисячоліття більше десятиліття твориться новітня історія заводу. Змінилося, авжеж, немало. Але професійне завзяття, любов до села, його годувальників, коней, і відповідальність перед собою працівників кінного заводу досі тримають підприємство у традиційно успішній формі.